Поради колишнього аспіранта, нині доктора наук ,професора Лазарєва Миколи Івановича:
Навчання в аспірантурі за формою нагадує традиційне лише на першому курсі - коли вам потрібно прослухати курси іноземної, філософії, можливо психології та педагогіки та поздавати відповідні іспити (так званий кандмінімум). Вступ в аспірантуру також за вступними з іноземної, філософії та спеціальності. Проте кандмінімум зі спеціальності ви будете здавати уже ближче до захисту. На практиці це все значить що протягом тижня вам потрібно відвідати 1-3 пари з указаних предметів (протягом півроку).
Протягом першого року основним вашим завданням є точне формулювання теми дисертації (потім може бути змінене) і проведення аналітичного огляду з проблеми (можна вважати це написанням 1-го розділу дисертації).
Наступні два роки - це роки проведенядослідження, а також писання самої дисертації та статтей, що документують досягнення. Протягом цього терміну ви повинні впровадити результати наукових досліджень. Не забуваєте доповідатися на наукових конференціях.
Періодично (раз на півроку) пишете та здаєте звіт аспіранта. Щомісяця отримуєте стипендію.
Ближче до кінця повинні задумуватися над захистом - уточнення теми, пробні семінари, апробація на кафедрі, попередній захист, подача в раду, захист.
Коли я був аспірантом, успішним вважалося завершення аспірантури, якщо робота була подана в раду. Зараз у нашому вузі вважається успішною, якщо пройдено попердній захист на кафедрі, хоча ви повинні прагнути подати роботу в раду.
Протягом навчання аспірант часто виконує усілякі громадські наукові доручення та функції, що зрештою суттєво допомагає йому при захисті (формується коло наукових контактів). Наприклад, аспіранти, як правило, є ядром організаційних комітетів наукових конференцій, відповідають за технічний супровід наукових видань.
Бажаною є участь аспіранта в госпдоговірних темах. Тобто у виробленні під замовлення комерційного науковоємкого продукту Враховуючи кадрову кризу в освіті, усе частіше аспіранти залучаються до роботи викладачами(або на повну ставку з переходом в заочну аспірантуру, або по сумісництву).
Активного аспірантського життя аналогічного до студентського як правило не спостерігається, проте часто мікроколективи аспірантів при кафедрі чи відділі формують міцні дружні зв'язки на решту життя. З точки зору профспілки аспіранти часто відносяться до студентських мас, тому інколи залучаються до різних КВК і т.п., але на практиці дистанція між аспірантом і студентом є досить відчутною.
І ще одне, головне. Ідти в аспірантуру потрібно не тому, що подобається вчитися, а тому що хочеться займатися науковими дослідженнями і є амбіції отримати науковий ступінь і сказати своє слово в науці. Успіхів Вам у навчанні!»
